Пристрій захисту від імпульсних перенапруг типу 1+2 — це не просто “потужніша” версія звичайного УЗІП. Це комбінований апарат, який одночасно гасить прямий удар блискавки (або наведений струм від нього) і згладжує комутаційні викиди в мережі. Ставити його варто далеко не в кожному будинку, і зараз розберемось чому.
Чим тип 1+2 відрізняється від “чистого” типу 2
Звичайний ПЗІП типу 2 (варистори) розрахований на комутаційні перенапруги — ті, що виникають при вмиканні потужних споживачів, перемиканнях на підстанції, короткочасних просадках напруги. Він гасить кіловольтні викиди, але фізично не витримає прямого удару блискавки в лінію.
ПЗІП тип 1 будується на розряднику (іскровому проміжку) і здатен пропустити через себе імпульсний струм у десятки кілоампер — саме такий виникає при прямому влучанні блискавки в будівлю або в повітряну лінію поруч. Комбінований пристрій тип 1+2 об’єднує обидва каскади в одному корпусі: спочатку грубе гасіння розрядником, потім тонке — варистором. Зручно, компактно, і в багатьох випадках дешевше, ніж ставити два окремі модулі.
Головний параметр, на який дивляться при виборі — імпульсний струм Iimp (в кА, хвиля 10/350 мкс) для першого каскаду і номінальний розрядний струм In (хвиля 8/20 мкс) для другого. Для приватного будинку з блискавкозахистом типове значення Iimp — 12,5 кА на полюс, сумарно 25 кА при трифазній системі TN-C-S.
Коли комбінований пристрій дійсно потрібен
Тут все зводиться до одного питання: чи є ризик прямого або близького удару блискавки в будівлю чи лінію електропостачання.
Ставити тип 1+2 варто, якщо:
- будинок обладнаний зовнішньою системою блискавкозахисту (громовідводом) — і ПЗІП тут не опція, а нормативна вимога, бо струм від громовідводу частково потрапляє в заземлення електромережі;
- будівля стоїть окремо, на відкритій місцевості, вища за сусідні об’єкти або на пагорбі;
- живлення підведене повітряною лінією, особливо старою, без екранування — а це, чесно кажучи, більшість приватного сектору в Україні поза великими містами;
- регіон із частими грозами — Карпати, Прикарпаття, південні степові райони влітку отримують по кілька потужних гроз щомісяця;
- у будинку є дорога електроніка — сервери, розумний будинок, медичне обладнання, сонячна станція з інвертором. Інвертори СЕС взагалі дуже чутливі до імпульсних викидів, виробники часто прямо прописують у гарантійних умовах вимогу встановлення ПЗІП відповідного типу.
Якщо хоч два-три пункти зі списку збігаються з вашою ситуацією — комбінований пристрій це не перестраховка, а розумна інвестиція. Заміна згорілого варистора коштує 300-500 грн, а заміна інвертора чи котла з електронною платою — це вже зовсім інші гроші.
Коли достатньо звичайного типу 2
Якщо будинок у щільній міській забудові, живлення підземним кабелем від трансформаторної підстанції, яка знаходиться за 100-200 метрів, і зовнішнього блискавкозахисту немає — ризик прямого удару мінімальний. У такому випадку логічніше поставити тип 2 з коефіцієнтом In 20-40 кА і не переплачувати за розрядник, який навряд чи колись спрацює.
Квартири у багатоповерхівках теж зазвичай обходяться типом 2 — там кабельна мережа проходить під землею або в товщі будівлі, пряме враження блискавкою фізично малоймовірне. А от комутаційні перепади від сусідніх потужних споживачів (ліфти, насосні станції) трапляються регулярно, і саме проти них тип 2 працює добре.
Схема підключення і місце в щиті
ПЗІП тип 1+2 ставиться першим після ввідного автомата, до лічильника або одразу після нього — залежно від того, як обленерго дозволяє монтаж (тут краще уточнити регламент місцевого постачальника, бо вимоги відрізняються). Підключення — паралельно до фазних провідників і нуля, з відведенням на шину заземлення.
Переріз проводу для підключення ПЗІП тип 1 має бути не менше 16 мм² (мідь), бо через нього при спрацюванні протікає величезний імпульсний струм і тонкий провідник просто не витримає. Для типу 2 достатньо 6 мм².
Довжина проводів від апарата до шин має бути мінімальною — в ідеалі до 50 см сумарно (плюс і мінус разом). Якщо тягнути довгі провідники, з’являється додаткова індуктивність, і залишкова напруга, яка доходить до захищуваного обладнання, зростає. На практиці це означає: ПЗІП монтують максимально близько до ввідних клем, а не десь у кутку щита, бо так “красивіше розкладено”.
Перед ПЗІП обов’язково ставлять окремий автоматичний вимикач або запобіжник — так званий backup fuse. Виробники завжди вказують в паспорті рекомендований номінал, зазвичай це 25-40А для типу 1+2 з характеристикою gG. Цей автомат захищає лінію на випадок, якщо варистор чи розрядник вийде з ладу і почне коротити.
Окреме питання — УЗО. ПЗІП ставиться до диференціального автомата, а не після нього. Якщо поставити після УЗО, при спрацюванні пристрою імпульсний струм піде через диференційний трансформатор і УЗО просто вибʼє, а в гіршому випадку — пошкодить сам механізм.
Популярні моделі та на що дивитись при виборі
На українському ринку найчастіше зустрічаються ПЗІП тип 1+2 від ETI (Словенія), Legrand, DEHN (Німеччина, дорожчий сегмент, але дуже надійний), IEK та вітчизняна “Іскра”. Для звичайного приватного будинку з трифазним вводом підходить трифазний блок на 4 полюси (3 фази + N), для однофазного — на 2 полюси.
При виборі конкретної моделі дивіться на:
- Iimp (10/350) — не менше 12,5 кА на полюс для типового будинку;
- Uc — робоча напруга, для мережі 230/400В зазвичай беруть Uc не менше 275В;
- Up — рівень захисної напруги, чим менший, тим краще захист (хороші моделі дають 1,5 кВ і нижче);
- наявність індикатора спрацювання або зносу — дуже зручна річ, бо варистор може деградувати непомітно і перестати захищати, хоча зовні виглядатиме справним.
Змінні модулі — окрема перевага. У багатьох моделей картридж із варистором можна витягнути і замінити, не демонтуючи всю базу з проводами. Це економить і час, і нерви при обслуговуванні.
Типові помилки при встановленні
Найчастіше зустрічається банальне: ПЗІП ставлять, але забувають зробити нормальне заземлення. Без якісного контуру заземлення (перехідний опір не більше 4-10 Ом залежно від системи) весь ефект від пристрою зводиться нанівець — імпульсу просто нема куди йти.
Друга помилка — занадто довгі провідники підключення, про що вже писав вище. Третя — економія на backup-запобіжнику, коли монтажники “економлять місце в щиті” і не ставлять окремий захист перед ПЗІП. І четверта — плутанина з типами: людина купує тип 2, думаючи що цього достатньо для будинку з громовідводом, а потім дивується, чому апарат згорів після першої ж грози.
Якщо коротко: тип 1+2 виправданий там, де є реальний ризик прямого удару блискавки — приватні будинки з громовідводом, повітряні лінії, відкрита місцевість, грозонебезпечні регіони. Для міської квартири з підземним кабелем зазвичай вистачає типу 2. Головне — не економити на заземленні і перерізі проводів, інакше навіть найдорожчий німецький ПЗІП працюватиме як декоративна коробка в щиті.